2-а СамуїловаРозділ 13 |
1 |
2 І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти. |
3 А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий. |
4 І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“. |
5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“. |
6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“. |
7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“. |
8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці. |
9 І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди. |
10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти. |
11 І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“ |
12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти |
13 I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“. |
14 Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею... |
15 І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“ |
16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати. |
17 І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“. |
18 А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері. |
19 А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла... |
20 І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма. |
21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався! |
22 |
23 І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів. |
24 І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“. |
25 І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його. |
26 І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“ |
27 Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів. |
28 А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“ |
29 І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли. |
30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“. |
31 І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами. |
32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару. |
33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“. |
34 І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори. |
35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“. |
36 І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м... |
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні. |
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки. |
39 І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер. |
2-я книга ЦарствГлава 13 |
1 |
2 И скорбел Амнон до того, что сделался болен от Фамари, сестры его; ибо она была девица, и трудным казалось для Амнона сделать ей что-либо. |
3 |
4 И сказал ему: отчего ты, царевич, так худеешь с каждым утром? неужели не откроешь мне? И сказал ему Амнон: я люблю Фамарь, сестру Авессалома, брата моего. |
5 И сказал ему Ионадав: ляг на ложе твоем и притворись больным; и когда придет отец твой посмотреть тебя, скажи ему: пусть придет Фамарь, сестра моя, и даст мне есть хлеба, и изготовит пред глазами моими кушанье, чтоб я видел, и поел из руки ее. |
6 |
7 |
8 И пришла Фамарь в дом Амнона, брата своего, и он лежал. И взяла теста, и замесила, и сделала лепешки пред глазами его, и испекла лепешки. |
9 И взяла сковороду, и выложила пред ним; но он не хотел есть. И сказал Амнон: велите выйти всем людям от меня, и вышли все люди от него. |
10 |
11 Но когда поднесла ему есть, он схватил ее, и сказал ей: пойди, ляг со мною, сестра моя! |
12 |
13 И мне куда деваться с бесчестием моим? Да и ты будешь как один из безумных у Израиля. А лучше поговори царю, верно, он не откажет тебе взять меня. |
14 Но он не хотел послушаться слов ее, но сделал ей насилие и обесчестил ее, и лежал с нею. |
15 И возненавидел ее Амнон весьма великою ненавистью, так что сия ненависть, коею возненавидел ее, была более любви, какою он любил ее, и сказал ей Амнон: встань и пойди! |
16 |
17 И призвал он отрока своего, служителя своего, и сказал: выгоните ее от меня вон, и запри за нею дверь. |
18 (На ней был разноцветный хитон; ибо такие верхние одежды носили дочери царские, будучи девицами). И вывел ее вон служитель, и запер за нею двери. |
19 Фамарь взяла пеплу себе на голову, и разодрала разноцветный хитон, который был на ней, и положила руку свою на голову свою, и шла и рыдала. |
20 |
21 |
22 И не говорил Авессалом с Амноном ни худого, ни доброго; поскольку ненавидел Авессалом Амнона за то, что он обесчестил Фамарь, сестру его. |
23 Спустя два года, когда у Авессалома стригли овец в Баал-Гацоре, что в земле Ефремовой, позвал Авессалом всех сынов царевых. |
24 И пришел Авессалом к царю, и сказал: вот, ныне у раба твоего стригут овец, приди, царь, с рабами твоими к рабу твоему. |
25 |
26 |
27 Но Авессалом усильно просил его, и он отпустил с ним Амнона и всех сынов царевых. |
28 |
29 И поступили отроки Авессаломовы с Амноном так, как приказал Авессалом. Тогда встали все сыны царевы, и сели каждый на лошака своего, и убежали. |
30 |
31 И встав, царь раздрал одежды свои и лег на земле; и все стоявшие при нем раздрали одежды свои. |
32 |
33 Итак, господин мой, царь, не держи ты в сердце своем, будто бы все сыны царевы умерли, но один только Амнон умер. |
34 |
35 Тогда сказал Ионадав царю: вот, сыны царевы идут; как сказал раб твой, так и есть. |
36 |
37 Авессалом же убежал и пошел к Фалмаю, сыну Аммихурову, царю Гессурскому. И плакал Давид о сыне своем во все дни. |
38 |
39 И не стал царь Давид преследовать Авессалома, ибо утешился о смерти Амнона. |
2-а СамуїловаРозділ 13 |
2-я книга ЦарствГлава 13 |
1 |
1 |
2 І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти. |
2 И скорбел Амнон до того, что сделался болен от Фамари, сестры его; ибо она была девица, и трудным казалось для Амнона сделать ей что-либо. |
3 А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий. |
3 |
4 І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“. |
4 И сказал ему: отчего ты, царевич, так худеешь с каждым утром? неужели не откроешь мне? И сказал ему Амнон: я люблю Фамарь, сестру Авессалома, брата моего. |
5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“. |
5 И сказал ему Ионадав: ляг на ложе твоем и притворись больным; и когда придет отец твой посмотреть тебя, скажи ему: пусть придет Фамарь, сестра моя, и даст мне есть хлеба, и изготовит пред глазами моими кушанье, чтоб я видел, и поел из руки ее. |
6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“. |
6 |
7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“. |
7 |
8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці. |
8 И пришла Фамарь в дом Амнона, брата своего, и он лежал. И взяла теста, и замесила, и сделала лепешки пред глазами его, и испекла лепешки. |
9 І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди. |
9 И взяла сковороду, и выложила пред ним; но он не хотел есть. И сказал Амнон: велите выйти всем людям от меня, и вышли все люди от него. |
10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти. |
10 |
11 І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“ |
11 Но когда поднесла ему есть, он схватил ее, и сказал ей: пойди, ляг со мною, сестра моя! |
12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти |
12 |
13 I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“. |
13 И мне куда деваться с бесчестием моим? Да и ты будешь как один из безумных у Израиля. А лучше поговори царю, верно, он не откажет тебе взять меня. |
14 Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею... |
14 Но он не хотел послушаться слов ее, но сделал ей насилие и обесчестил ее, и лежал с нею. |
15 І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“ |
15 И возненавидел ее Амнон весьма великою ненавистью, так что сия ненависть, коею возненавидел ее, была более любви, какою он любил ее, и сказал ей Амнон: встань и пойди! |
16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати. |
16 |
17 І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“. |
17 И призвал он отрока своего, служителя своего, и сказал: выгоните ее от меня вон, и запри за нею дверь. |
18 А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері. |
18 (На ней был разноцветный хитон; ибо такие верхние одежды носили дочери царские, будучи девицами). И вывел ее вон служитель, и запер за нею двери. |
19 А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла... |
19 Фамарь взяла пеплу себе на голову, и разодрала разноцветный хитон, который был на ней, и положила руку свою на голову свою, и шла и рыдала. |
20 І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма. |
20 |
21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався! |
21 |
22 |
22 И не говорил Авессалом с Амноном ни худого, ни доброго; поскольку ненавидел Авессалом Амнона за то, что он обесчестил Фамарь, сестру его. |
23 І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів. |
23 Спустя два года, когда у Авессалома стригли овец в Баал-Гацоре, что в земле Ефремовой, позвал Авессалом всех сынов царевых. |
24 І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“. |
24 И пришел Авессалом к царю, и сказал: вот, ныне у раба твоего стригут овец, приди, царь, с рабами твоими к рабу твоему. |
25 І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його. |
25 |
26 І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“ |
26 |
27 Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів. |
27 Но Авессалом усильно просил его, и он отпустил с ним Амнона и всех сынов царевых. |
28 А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“ |
28 |
29 І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли. |
29 И поступили отроки Авессаломовы с Амноном так, как приказал Авессалом. Тогда встали все сыны царевы, и сели каждый на лошака своего, и убежали. |
30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“. |
30 |
31 І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами. |
31 И встав, царь раздрал одежды свои и лег на земле; и все стоявшие при нем раздрали одежды свои. |
32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару. |
32 |
33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“. |
33 Итак, господин мой, царь, не держи ты в сердце своем, будто бы все сыны царевы умерли, но один только Амнон умер. |
34 І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори. |
34 |
35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“. |
35 Тогда сказал Ионадав царю: вот, сыны царевы идут; как сказал раб твой, так и есть. |
36 І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м... |
36 |
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні. |
37 Авессалом же убежал и пошел к Фалмаю, сыну Аммихурову, царю Гессурскому. И плакал Давид о сыне своем во все дни. |
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки. |
38 |
39 І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер. |
39 И не стал царь Давид преследовать Авессалома, ибо утешился о смерти Амнона. |